Християнин

Скільки себе пам‘ятаю, з дитинства мене дехто називав “штундою”. По відношенню і виразу обличчя людей я розумів, що це щось зневажливе. Я запитував батька, чому на мене так кажуть. Він намагався якось пояснити значення цього слова, але його пояснення мене не задовольняло. Я не міг зрозуміти повністю, чому одні люди мене радо зустрічали і казали “молодець”, а інші незрозуміло посміхалися, а деякі зі злістю говорили “штунда”.

Так чи інакше, але так називали мене, моїх рідних, а також тих, хто відкрито визнавав Бога за Творця, а Ісуса Христа (Його Сина) — за Спасителя людей.

В школі також було різне ставлення однокласників та вчителів. Одні насміхались, обзиваючи “богомолець”, “сектант”, штунда” та іншими глузливими словами, деякі з цікавістю спостерігали, а були й такі, що навіть підбадьорювали, щоб так і тримався.

Після закінчення 8-ми класів вступив до технікуму. Вороже налаштована атеїстична система не сприймала появи молодого юнака, який вірить, що Бог створив світ. “Білою вороною серед комсомольців” — таким було моє нове ім‘я …

Коли настав час проходити медичну комісію у військкоматі, то на моїй справі написали “ВІРУЮЧИЙ”, через деякий час — “БАПТИСТ” (першу позначку хтось зітер, розуміючи, що це суперечить закону). На останній комісії перед відравленням на справі було написано по діагоналі великими червоними літерами: “ХРИСТИЯНИН”.

Хоч я ще трохи соромився цього, але і водночас радів. Цей напис мені здавався самим правильним. На той час я був тільки дитиною віруючих батьків, але хотів бути справжнім християнином. Ця позначка, написана у військкоматі згодом, по Божій волі, приверне увагу старшини однієї військової частини, якому потрібно було вибрати з 30 чоловік — одного.

Це відбувалося в Баку (столиці Азейбарджану). Стоїмо 30 хлопців з Черкащини, а перед нами — старшина з Тбілісі (столиця Грузії). В руках він тримає всі наші справи. Переглядаючи одну за другою, він по особливому зупинився на справі з червоною позначкою і запитав: “Кто Мельник?” Я відізвався. Старшина підізвав мене, тихо задав декілька запитань, а потім обійняв по—батьківськи і промовив: “Поедешь со мной, не пожалеешь.” (Згодом я дізнався, що хлопці з Черкащини потрапили в частини навколо Тбілісі у важчі умови.)

Під час служби у військовій частині я розумів, яку маю відповідальність перед Богом та людьми щей тому, що на моїй особовій справі було написано “християнин”. Я казав Богу: “Господи, я — грішник, допоможи мені, щоб через мене не зневажалось Твоє святе Ім‘я…”

* * * * *

Життя в кожного з нас проходить по різному. Якщо порозмовляти з людиною похилого віку, то є що послухати; про кожного можна писати книгу. А тому я не хочу зосереджуватись на історії мого життя. Зупинимось і порозмірковуємо, що значить бути християнином.

Якщо сьогодні в будь—кого запитати: “Чи вірите ви в Бога?”, то майже кожен дасть позитивну відповідь. Коли в святкові пасхальні дні сказати будь—якій зустрічній людині нашої місцевості “Христос воскрес”, то почуємо у відповідь: “Воістину воскрес”. (Звичайно, трапляються поодинокі випадки, коли хтось, не маючи страху Божого, посміхнеться та й скаже у відповідь зневажливе слово.)

В книзі Дії Святих Апостолів ми знаходимо, що християнами почали називатися учні Ісуса Христа (ІІ розділ, 26 вірш). Звичайно, всім зрозуміло, що називатися і бути — це різні речі.

Один чоловік займався неправдивим бізнесом, а для того, щоб йому було більше довіри, він підписувався “баптист”. Коли хто з людей недовіряв, він приказував: “Не бійтеся, я — віруючий”.

Ось ще один життєвий приклад. Подорожуючи до Вінниці, мав нагоду спілкуватися з водієм зі Львова. Декілька годин розмовляли про життя, Бога, віру. Під кінець розмови чоловік із захопленням розповів про випадок, який бачив на власні очі.

В одному селі, біля Львову, віруючі різних конфесій вийшли з косами, щоб відстояти право на будівлю церкви. Влада села викликала спеціальний підрозділ міліції… Згодом будівлю було закрито…

Сьогодні, на жаль, можна привести багато прикладів, коли людина називає себе “християнином”, а веде себе негідно. Це велике зло, горе на землі. Через таких людей, як написано в Євангелії:

• зневажається Боже ім‘я (Рим.2:24);

• зневажається Боже ім‘я та наука (1Тим.6:1);

• зневажається добре ім‘я християнина (Як.2:7);

• “Горе світу від спокус” — говорив наш Господь Ісус Христос.

Отож, як ми бачимо з життєвого досвіду, з Євангелії, що не належність до деномінації (православний, адвентист, баптист…) спасає людину, а відношення до Бога і до ближніх. “Не кожен, хто каже до Мене : “Господи, Господи!” увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. (Мт.7:21)

Щоб мати повну уяву, що значить бути християнином, потрібно, хоча б прочитати Євангеліє. Для роздумів я приведу тільки декілька віршів, що говорить сам Ісус:

• “Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець” (Ів.12:26);

• “Якщо ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте!” (Ів.14:15);

• “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мр.8:34).

Один християнський історик, аналізуючи минуле, теперішнє і майбутнє, писав: “… все більшу тривогу буде викликати внутрішній стан людей, що називають себе християнами… і саме християнство стане великим місіонерським полем для благовістя.”

Це життєво важливо не тільки називатися християнином але й бути ним. Тому я бажаю, за допомогою Божої спасаючої благодаті, жити згідно звання, а також закликати до тих, хто зветься християнином, пильнувати, щоб бути у всьому вірним Богові до кінця життя.

“Нехай від неправди відступиться всякий, хто Господнє Ім‘я називає!” (2Тим.2:19)